Статті та есе

«Червона рута» — символ української естради

Володимир Івасюк… символ української естрадної пісні. Коротким було його життя, але який вагомий внесок зробив митець у культурне надбання!

На нелегкий час припадає злет його творчості. Фактично наприкінці 60-х — початку 70-х років минулого століття в Україні відбувалася ідеологічна війна з «українським націоналізмом», хоча, як правило, мало хто був тоді спроможний точно окреслити рамки цього поняття.

Суспільно-політична атмосфера в Україні ставала дедалі задушливішою. Посилився ідеологічний тиск на інтелігенцію. У цей час посилюються репресії проти представників української культури. За ґратами концтаборів опинилися В. Стус, І. Світличний, Є. Сверстюк, Ю. Бадзьо, серед репресованих — В. Рубан, журналіст В. Марченко…

У мистецтві та літературі існувала своєрідна ієрархія тем і героїв, за якою до особливо «престижних» належали теми партії, образи комуністів, робітничого класу тощо. Дослідження з історії України вважалися великим гріхом.

Та 15 років застою не були безплідними для українського мистецтва і літератури. Одним із митців, який вписав золоту сторінку у книгу нашої культури, був Володимир Івасюк — автор безсмертної «Червоної рути».

Разом з Василем Стусом, Григорем Тютюнником, Сергієм Параджановим, Іваном Миколайчуком він творив обличчя української культури. Культури високого духовного пориву, яка може зробити честь будь-якій цивілізованій нації… Своєю геніальною творчістю вони підносили національний дух нашого народу, спростовували твердження про його меншовартісність. У той страшний час, коли масово закривалися українські школи, вилучалися книги, де згадувалося про українську історію, українська мова витіснялася з вузів і наукових установ, зі службових кабінетів, Івасюкову «Червону руту» співали по всій «червоній імперії» — від Балтики до Камчатки.

Кожен народ, який не розвиває своєї культури у всіх вимірах, приречений на духовне зубожіння. І коли ми говоримо, що українська пісенна стихія поступувала дещо однобоко, все ж не треба забувати, що, попри всі заборони сталінсько-брежнєвських денаціоналізаторів, фольклорне багатство народу знаходило силу пробитися до людських сердець.

Пісні Володимира Івасюка увірвалися в українську естраду тодішніх 70-х років широким бурхливим потоком, полонили слухачів темпераментними ритмами і ліричними пристрасними інтонаціями та захопили своєю невимушеною легкістю й імпровізацією.

Кажуть, що перед бурею кожен птах летить у свою зграю. І якщо ренесанс національної культури — магнітна буря, то «Червона рута» — перша ластівка, яка після довгих поневірянь повертається до своїх берегів.

Володимир Івасюк, без перебільшення, став пісенним символом не лише Буковини — він прославив всю Україну. Прикметне, що навіть японці співали безсмертну «Червону руту» українською мовою.

Звертаючись до цієї пісні, яка стала справжньою подією тих років, до феномену творчості Володимира Івасюка, ще раз переконуємося в тому, якою силою може володіти пісня. Вона, тільки народившись, стає зрілим плодом на ниві вітчизняної культури і глибоко западає в душу. Вона переживає свого творця і тим уготовлює йому довге життя і шану.

Фантастична «Рута» приголомшила усіх своєю неординарною суттю, подіяла на уяву, по-справжньому здивувала, її широка популярність викликана передовсім новим образом, новим символом у літературі й пісні. Вона одразу починає обростати романтичними оповіданнями, легендами, її найрізноманітніше інтерпретують. І це не дивно — вона ж сама споконвіку жила у легенді на нашій землі, чекаючи, щоб хтось, молодий і сміливий, відкрив її і дав місце у людській свідомості.

Рута не зів’яла. Тепер вона проросла в душах нового покоління. Проросла любов’ю до пісень Володимира Івасюка, до української пісні взагалі.

Червона рута у потрактуванні Володимира — це не просто щире велике кохання двох молодих людей. У ній — незбагненна глибина, вища таємниця. Адже вона не стала шлягером, не спалахнула вогником, щоб погаснути. Коли 13 вересня 1970 р. Чернівецька телестудія транслювала з Театральної площі на всю Україну «Червону руту» В. Івасюка, на площі та прилеглих вулицях завмер автомобільний рух. У 1971 р. «Червона рута» була визнана «піснею року». Відтоді минули десятиліття, а цю пісню без перекладу співають у всьому світі.

Одна із найнезаперечніших причин успіху і таємниць довголіття «Червоної рути» — її автор не зрадив народної пісні.

Творчий шлях композитора супроводжувався глибоким замилуванням фольклором і пісенною спадщиною великих попередників М. Лисенка, К. Стеценка, Ф. Шуберта. Він не уявляв, як можна вважати себе музикантом або елементарно культурною людиною, не знаючи й не люблячи народної пісні.

Про те, як вразила українська пісня його сучасників, можна судити з кількості листів, які надходили до редакцій газет, радіо, телебачення від численних шанувальників із проханням надрукувати текст і ноти «Червоної рути», розповісти про автора.

Листи з різних областей України, з усього тодішнього Союзу надходили і Володимиру. У них він міг прочитати рядки, що виражали велику вдячність за: “ті хвилини дивного хвилювання, за ті миті, коли хочеться одного: кричати: «мить зупинися! ти прекрасна!»” У листі з Ровенської області читаємо: “Спасибі вам за радість, яку ви даруєте людям… без радості життя неможливе”. Одна із його шанувальниць, Тетяна Кулакова з Донецької області, вислала композиторові збірочку своїх віршів, виданих українською мовою, листи ж вона писала російською.

Пісня повинна зближувати, а не роз’єднувати. Саме цій меті слугували твори Володимира Івасюка — автора справді інтернаціональної «Червоної рути».

Батько композитора Михайло Григорович зазначав: «Благословенна наша пісня, наша мова. Вони були тією духовною зброєю, що завжди була на чатах українського серця, української нації. Я щасливий, що і мій син долучився до того, аби ми ще більше консолідувалися як нація, аби мали право вважати себе цивілізованими людьми, свідомими свого родоводу. Володя висловив душу свого покоління, свого народу, якому вірою і правдою завжди служив».

Слід віддати належне активістам десятилітнього замовчування композитора Івасюка — їм вдалося-таки кинути тінь на пам’ять про величну постать. Навіть запустити чутку буцімто слова знаменитої «Червоної рути» написані не Володею, а… його батьком. Проте зберігся унікальний документ — чернетка тексту «Червоної рути», яка написана Володиною рукою. Ось кілька первісних варіантів строф, які незабаром облетіли світ:

Ти не смійся хоч раз,
Не кажи, що забула,
А згадай про той час,
Як ти мавкою була.

Що ночами в лісах
Ти чар-зілля шукала,
Що з вітрами, як птах,
Ти колись розмовляла.

Бачу я тебе в снах
У дібровах зелених.
По яких же шляхах
Ти вернулась до мене?

Яке ж то щастя, що рукописи шедеврів нетлінні!

Смерть встелила йому дорогу пелюстками весняних квітів. Ті ж, що вчинили цей злочин, прорахувалися — вбили людину, але не в змозі заподіяти шкоди його творам, згасити в серцях вогонь любові.

Можна знищити людину, але не пісню, що на вустах всього народу. І не має значення, хто ти — українець, поляк, чех чи росіянин…

Чим далі спливає той день, коли громадськість України дізналася про трагічну смерть Володимира Івасюка, тим очевиднішою стає велетенська роль пісень молодого композитора. Віра в силу національного духу, його незалежність і нестримний порив до волі жила в піснях, які дарував людям Володимир Івасюк.

Івасюк став легендою, посів гідне місце в сузір’ї борців за волю України.

За пануючої атмосфери безпам’ятства та послідовного витравлення у нашій свідомості прекрасних імен діячів національного відродження ми, здавалося, мали би звикнути зі втратами. Та ж ні!..

Оксана Григорець

Книжка «Володимир Івасюк. Життя — як пісня»

2003