Статті та есе
На вершинах естрадної пісні
Тридцять років, що минули з часу появи Івасюкових «Червоної рути» й «Водограю» та інших його пісень, поставили перед дослідниками важливу проблему (на жаль, не розвідану й сьогодні) — визначення критеріїв позачасової художньої вартісності творів та місця композитора в музичному процесі тієї доби.
Це зумовлене багатьма причинами, зокрема, й тим, що масова пісня, у жанрі якої працював Володимир Івасюк, швидше була предметом зацікавлення публіцистів та літературних критиків, аніж фахівців-музикознавців. До цього якоюсь мірою спонукала розважальна функція масової пісні, простота й доступність її музичної мови.
Характерною для естрадної пісні є офіційна чи особиста потреба (така, що сходиться з типовими запитами) в тій чи іншій темі. Івасюк творив у межах радянської пісні, важливою ознакою якої була її громадянськість, часто нав’язувана митцеві панівною ідеологією. Проте найбільшої популярності заживали ліричні пісні, зокрема, про кохання.
Творчість Володимира Івасюка також можна віднести за тематикою до двох груп пісень — громадських та інтимних, однак співвідношення їхнє буде приблизно 1:4, та й серед них не знайти прослави партії чи комунізму. Бо громадські мотиви у нього — це і лірико-драматична «Балада про мальви», присвячена загиблим під час війни, і «Балада про віктора Хара» — чілійського композитора й співака, знищеного хунтою Піночета. Інтимні ж твори являють набагато цікавіший і різноманітніший масив: про кохання, природу, музичну творчість. І хоч остання група — малочисельна, оригінальність композиторського вирішення тут безсумнівна.
Основою основ його прийнято вважати український пісенний фольклор. І це справді так. Народну пісню він чув з уст батьків ще в колисці, згодом, у шкільні роки, обходив з татом всі навколишні села, записуючи старовинні буковинські пісні. Вже у ранній юності спостерігав, як широко й доречно використовують фольклор його старші сучасники М. Скорик, І. Поклад, Л. Дутковський.
Володимир Івасюк опирається на український народний мелос як у мелодиці, так і в текстах. Зокрема, це виявляється в танцювальній жанровій основі приспіву пісні «Водограй» (сл. В. Івасюка), використанні мелодії з двома опорними тонами квінтового співвідношення в пісні «Ой зацвіла рожа» (слова народні). В пісні «Далина» (сл. Д. Павличка) проступають деякі риси думного епосу — 3-частинна композиція, декламаційні інтонації вокальної мелодії, підпорядкування музичних фраз смисловому поетичному членуванню. Яскраво проступають елементи фольклору в інструментальному супроводі; в «Далині» — елементи дорійського ладу та гармонічного мінору, в «Ласкаво просимо» (сл. В. Івасюка) — інтонаційні формули гуцульського ладу, в піснях «Я піду в далекі гори» (сл. В. Івасюка), «Запроси до танцю» (сл. Б. Стельмаха) — імітація гри на народних інструментах.
У поетичних текстах В. Івасюк звертається до світу народної символіки («Червона рута», «Два перстені»), паралельних зіставлень природніх та людських явищ, оригінального використання народних епітетів, порівнянь, метафор, зрештою, пише музику на відомий народний текст «Ой зацвіла рожа». Та найяскравіше — уміння використовувати й синтезувати фольклорні джерела з сучасними ритмами він показав у пісні «Червона рута», написаній у 1970 році.
Валентина Кузик цю пісню охарактеризувала на сторінках своєї праці «Українська радянська
лірична пісня»: «З боку композиційної будови (в основному секвенції) можуть бути заперечення щодо
професійної майстерності автора, але такого поширення, як здобув цей твір у нашій країні, в той
період не мала ніяка інша пісня з чисельної ліричної «продукції» наших майстрів»
.
На наш погляд, одним із найцікавіших досягнень твору є його композиція, а точніше, принцип побудови мелодичної лінії в приспіві. Якщо згадати «Червону руту» у виконанні Софії Ротару, можна зазначити акцентування у приспіві метричне сильних долей — перших долей такту:
Червону руту
Не шукай вечорами —
Ти у мене єдина.
Тільки ти, повір.
Аналізуючи окремо акцентовані звуки вокальної партії, побачимо оригінальну мелодію-«надбудову», і, якщо б не темп, ми без сумніву вказали б на її танцювальну жанрову основу.
Подібний принцип побудови музичного матеріалу за аналогією з теорією метротектонізму Конюса, сенс якої — у виявленні більш та менш важливих тактів, назвемо мелодикотектонічним.
Слід вказати ще принаймні на дві особливості «Червоної рути», які відтак зустрічаємо і в інших творах композитора, й тому можемо оцінити їх як стильову ознаку. Перша стосується побудови вокальної партії: якщо традиційно мелодична лінія у своїх опорних точках будується на гармонічних функціях, то в Івасюка часто зустрічаємо висотні співвідношення. Можливо, саме тому він часто звертається до секвенції. Серед інших творів із зазначеною характеристикою назвемо «Рождение дня» (сл. А. Дементьєва), «Пісня буде поміж нас» (сл. В. Івасюка), «Світ без тебе» (сл. В. Бабуха), «Наче зграї птиць» (сл. В. Івасюка).
Друга особливість — це синтез мелодії з поетичним текстом. Композитор віднайшов музичний еквівалент інтонації української мови, який надзвичайно органічно поєднується з естрадними ритмоформулами, що прийшли з джазу — це двоскладове закінчення фрази (наголос на першому складі) при синкопованому ритмі.
Зразки використання цього прийому — в піснях «Ласкаво просимо» (сл. В. Івасюка), «Відлітали журавлі» (сл. В. Миколайчука). Це основний виражальний засіб у заспіві до «Водограю».
Можна з певністю стверджувати, що ці стильові відкриття є серйозним внеском композитора Володимира Івасюка в розвиток української естрадної пісні 70-х років XX століття.
Але, звичайно, це далеко не весь обсяг питань, що виникають при спробі проаналізувати та оцінити внесок видатного митця в українську й світову музичну культуру. Залишаються невизначеними та неозначеними внутрішньо-жанрова класифікація його пісень, проблема взаємодії власного стилю з національним і т. ін. Для осмислення цього потрібні більш активні й глибші дослідження.
Віра Марищак
Книжка «Володимир Івасюк. Життя — як пісня»
2003