Статті та есе
Невідомий відомий творець «Червоної рути»
4 березня композитору і виконавцеві Володимирові Івасюку виповнилося би 51 рік.
Сьогодні ім’я композитора і виконавця Володимира Івасюка «доважує» солідний перелік титулів і найвищих державних відзнак. Так уже повелося в нас, що найдужче шануємо мертвих. Бо за життя творець «Червоної рути» — своєрідного заспіву української молоді 70-х — не удостоївся навіть республіканської комсомольської премії. Звання її лауреата, безперечно, відчутно полегшило би молодому авторові «пробивання» творів на естраду й у ефір.
Визнання — не підтверджене гербовими печатками, а справжнє, загальнонародне — прийшло до
Володимира ще на початку його стрімкого творчого злету. У сімейному архіві родини Івасюків
зберігається примірник журналу «Україна» за травень 1971 року, де на прохання численної читацької
пошти під заголовком «Пісні синіх гір» вміщені ноти і текст «Червоної
рути» та розповідь про її перших виконавців — ансамбль «Смерічка» під керівництвом Левка
Дутковського з Вижницького районного будинку культури. Особливість екземпляра в тому, що на
полі біля тексту розмашистим почерком по-українськи написано: «Схвильований. Дякую. Іван
Козловський. 9 травня 1971 року»
.
А шляхи митців зійшлися на святкуванні столітнього ювілею Василя Стефаника на Снятинщині. Очевидці згадують, як почесний гість покутян — всесвітньо відомий Іван Семенович Козловський під час концерту не витримав і сам приєднався до співаків на сцені. А Володині твори буквально причарували великого шанувальника української пісні.
Та хіба лише Козловського?! Пісня з Буковини безперешкодно здолала міжнаціональні і
міждержавні бар’єри і швидко здобула прихильників навіть за океаном. Наприкінці 80-х М. Г. Івасюк отримав бандероль із листом від республіканського
відділення ВААП: «З приємністю
висилаємо екземпляр ІІ тому збірника пісень Вашого сина
В. Івасюка, який вийшов у видавництві «Дума м’юзик» в обробці Олеся Кузишина»
. Солідне
нью-йоркське видавництво запланувало 6 випусків із понад 60 найпопулярнішими піснями Івасюка.
Порівнюєш ці прекрасно видані українською та англійською мовами збірники зі скромною книжечкою «Моя пісня» із 13 вокальними творами, яка 1988 року вийшла у «Музичній
Україні», — і сумно робиться від такого зіставлення.
А тиск на Івасюка «жерці» від культури продовжували чинити і після його смерті, намагаючись, наприклад, вихолостити програму Першого національного фестивалю «Червона рута», який відбувся 1989 року в Чернівцях.
Слід віддати належне активістам десятилітнього замовчування композитора Івасюка: їм вдалося-таки кинути тінь на пам’ять про цю величну постать. Навіть запустили чутку, буцімто слова знаменитої «Червоної рути» написав не Володя, а… його батько.
Однак зберігся унікальний документ — чернетка створення тексту «Червоної рути», написана Володиною рукою. Ось кілька первісних варіантів строф, які незабаром облетять світ:
Ти не смійся хоч раз,
Не кажи, що забула,
А згадай про той час,
Як ти мавкою була. (…)
Що ночами в лісах
Ти чар-зілля шукала,
Що з вітрами, як птах,
Ти колись розмовляла. (…)
Бачу я тебе в снах
У дібровах зелених.
По яких же шляхах
Ти вернулась до мене?
«Звичайно, Володя працював над цією піснею, як і над усіма іншими, цілком самостійно,
— згадував батько композитора. — Писалося йому важко, буквально кожен рядок вистражданий. Можливо,
один раз і я дав дружню пораду. Пригадую, у Володі спершу було: «У дібровах зелених. По зелених
стежках…» Я звернув увагу, що двічі повторюється один і той самий колір. Оце, здається, і вся моя
участь.»
Яке ж то щастя, що рукописи шедеврів нетлінні!
Сьогодні ми заново відкриваємо Івасюка-композитора, Івасюка-поета. А ще ж був
Івасюк-менестрель. У його листі до Ростислава Братуня, автора
текстів багатьох Володиних пісень, знаходимо: «Ми колись говорили стосовно міського романсу.
Я відчуваю, що міг би написати щось цікаве на подібну тематику, навіть признаюся, що накидав
декілька рядків…»
Був, виявляється, й Івасюк-актор, про що свідчить телеграма з Одеської кіностудії про затвердження Володі на роль у фільмі «Юлька». А в музеї-квартирі композитора експонується галерея оригінальних портретів пензля все того ж Володимира Івасюка.
Володині пісні народжувалися спонтанно, інколи в найнесподіваніших місцях. Тому композитор вимушений був постійно носити з собою портфель із чернетками творів, над якими працював. Відомо, що останні дні його життя були заповнені активною роботою: і над партитурою кантати на слова тогочасних українських поетів «Чуття єдиної родини» на замовлення Міністерства культури України, і над оперою «Дарина» на історичну тематику (оригінальний твір із 30 пісень-арій, розрахованих на голос Софії Ротару), і над піснею на слова львівського поета Василя Мартинова, і над романсами (серед них — на слова чернівецького молдавського поета Васіле Левицькі). Із-поміж усього цього духовного скарбу вціліла лише частина кантати — «Зустрічайте мене» на слова Р. Братуня, лібрето на вірші Тичини, Рильського. Решта чернеток творів безслідно зникли, бо знайдений після трагічної смерті Володі його портфель виявився порожнім…
За пануючої у 70–80-і атмосфери безпам’ятства та послідовного витравлення у нашій свідомості прекрасних імен діячів національного відродження, ми, здавалося, мали би звикнутися із втратами. Та ж ні! Й одним із пробудників, що не давали тоді нашим душам задрімати, була — і залишається — безсмертна муза Володимира Івасюка.
Зі словом про Володимира Івасюка Софія Ротару, народна артистка СРСР:
«У невимушених бесідах, які точилися у колі сподвижників, Володимир Івасюк із гордістю ділився тим, що виріс у тому саду, де пройшли дитинство і юність композитора, поета, прозаїка і драматурга Сидора Воробкевича. Ми слухали схвильовану розповідь і, ніби бачили, як над яблунями і травами Кіцманського саду плили Золоті Човни Мелодій і зрошували, немов Цілющий Травневий Дощ, Поранене Чуйністю Серце Музичного Володі. Він вийшов із того благословенного краю співучої Буковинської землі у Гамірний Світ, щоби стати Весняним Вітрилом Чарівної Пісні…» (1983 рік)
Василь Зінкевич, народний артист України:
«…Так замислимося над цим феноменом, над цим буковинським самородком, який став воістину відкриттям нашої пісенної белетристики, нашої музичної культури. Уже «Червоної рути» достатньо для аксіомного твердження. Цей шедевр — символ виразності, образності, поліфонічності — став в українському пісенному мистецтві Надзвичайною Подією, визначивши розвиток композиторської думки, збагаченої насиченим імпульсом. І не зовсім правильно кажуть, що Володимир Івасюк стихійно ввірвався в музику, хоча «Червона рута», «Водограй» уже в момент появи перед широкою аудиторією блискавично вразили, причарували її, стали живильним ковтком свіжого повітря у вакуумі, міцними паростками, які пробивалися крізь товстий шар асфальту. Вони були далеко не першими у творчості молодого композитора. І від них справді найперших, написаних ще у шкільну пору, він впевнено крокував уперед, бережно виважуючи кожен порух душі, кожен образ. Ішов, водночас залишаючись біля благотворного джерела фольклору, тому там, у скарбницях культури народу, натхненно шукав і радісно знаходив всю правду і мудрість, щирість і чарівність, які й возвеличили Музу Володимира Івасюка…» (1988 рік)
