Статті та есе

Романсова основа його пісень

До якого жанру належать вокальні твори Володимира Івасюка? Ліричні пісні. Безумовно! Але найяскравіші з них поєднують риси пісні, романсу, балади. І сам Володимир Івасюк часто називав їх романсами, баладами. Симптоматично знаменита «Червона рута» початкове була баладою, бо саме в цьому жанрі можливо найбільш детально переповісти старовинну грецьку легенду про міфічну квітку, яка в гуцульському варіанті так захопила юного композитора. Зрештою, після трирічних пошуків і вагань, «Червона рута» визріла у формі простої куплетної пісні. Та авторське виконання (запис чернівецького телебачення 1970 року) зберегло розповідність і сюжетність баладного задуму і, збагачене світовідчуттям романсу, відтворило всю глибину її змісту. Саме такою «Червона рута» полонила мільйони сердець, а згодом, зазнавши безлічі виконавських інтерпретацій, була визнана «шлягером XX століття». Співають її й сьогодні. Схоже на те, що цю пісню народ згодом буде вважати своєю, тобто народною, як це сталося з багатьма шедеврами, що мали конкретних авторів.

Вибір теми і сама музика чи не найкращої з юнацьких пісень — «Аве, Марія» — прямо вказують на знамениту однойменну річ улюбленого Івасюкового композитора Франца Шуберта. Якщо у Шуберта це опоетизована, сповнена світлого релігійного почуття щира молитва до Діви Марії, то Івасюк звертається до конкретної земної жінки на ім’я Марія, яку, завдяки музично-поетичній аналогії, возносить на божественний п’єдестал. Це — забарвлене радісною надією юнацьке освідчення в коханні.

Постійна тріольна пульсація у поєднанні з широкою наспівною вокальною лінією, з характерними для Івасюка низхідними закінченнями при синкопованому ритмі, створює хвилюючий ліричний образ. Арпеджований супровід заспіву посилює відчуття внутрішнього збудження, напруги й емоційного піднесення. Кульмінацією ж, смисловим ядром пісні є майже точне повторення початкової фрази-звертання Шуберта «Аве, Марія!».

Такий інтонаційний принцип побудови мелодії має назву поспівка заокруглення (термін В. Цукермана). Це — відхід від досягнутої пріми тоніки на терцію вверх з плавним поверненням до початкового звуку. Його широко застосовували в італійській оперній музиці та німецькі й австрійські композитори дошубертівського періоду. Варто зазначити, що і Шуберт вдався до запозичення, бо вперше така поспівка була використана в одній із пісень К. Нефе («До Емілії»).

Якщо музика заспіву «Аве, Марія» В. Івасюка зворушливо-ніжна і благородно-стримана, то приспів має експресивний, схвильовано пристрасний характер. Фігураційний мелодизм змінює насичена акордова фактура, яка в поєднанні з активно пульсуючою ритмікою, синкопованістю, ускладненістю стає яскравим засобом художньої виразності. Разом з тим, Івасюк у мелодиці твору розвиває народні романсові інтонації, що надають йому самобутнього національного колориту. Власне, формобудова й особливий зв’язок мелодії з поетичним словом багатьох творів В. Івасюка ще яскравіше підкреслюють їхню романсову основу.

До характерних ознак романсу, які відрізняють його від власне пісні — народної, авторської — належать обов’язковий інструментальний супровід, сольне виконання й більш складні засоби виразності та музичної композиції. У романсі, на відміну від пісні, мелодія пов’язана зі словом. Він складніший своєю ритмічною, інтонаційною й композиційною організацією. Мелодія у пісні найчастіше проста й повторюється кілька разів з різним текстом-куплетом. Тут вона є узагальненим відображенням образного змісту всього вірша, його емоційним згустком. В романсі ж мелодія передає не тільки його загальний характер, тип строфи, поетичний розмір, але й окремі поетичні образи, їхню зміну й розвиток, ритмічний та інтонаційний малюнок окремих фраз.

Свої найперші пісні Володимир Івасюк писав на власні вірші, але незабаром композиторське начало стало домінуючим і почався активний пошук такого поетичного слова, яке б могло не тільки бути семантично тотожним мелодії, але й виразити не вимовлене нею. Вихований батьком-письменником і матір’ю-вчителькою словесності, діставши ґрунтовну гуманітарну, фахові медичну та музичну освіту, він мав гарний смак до поезії. Серед великої кількості віршів Івасюк відбирав технічно довершені, ті, які були співзвучні його емоційному стану, його музиці. За свіденнями багатьох поетів, він був активним співавтором їхніх поетичних текстів, від чого вони тільки вигравали. Серед архівних документів збереглися чернетки композитора, де його рукою вписані точніші епітети, яскравіші порівняння, а часто і зовсім змінено поетичний ритм на користь музичному. Так були створені «Відлуння твоїх кроків» у співавторстві з В. Вознюком, «Балада про дві скрипки» з В. Марсюком, «Тільки раз цвіте любов» з Б. Стельмахом, «Пісня про тебе» з Р. Братунем та ін.

Поет Ю. Рибчинський згадує, що йому не зустрічався більше композитор, який би так добре знав і розумів поезію, як Івасюк, а поет Р. Братунь відзначав особливе відчуття Володимиром музики вірша. У розмові з редактором одеської газети «Комсомольська іскра» поетом В. Гуцуленком 1972 року на запитання про взаємозв’язок музики й слова у пісні Івасюк відповів так: «Пісню дивно порівнюють з птахом… Одне крило — музика, друге — поезія. Безкрилий птах — безкрила пісня. Отже, в пісні музика й вірші рівнозначні. Але, якщо послабити вимоги, хай навіть до одного зі складових — музики чи віршів, це означає стати на шлях ремісництва».

Такий шлях був абсолютно неприйнятним для молодого композитора, популярність і слава якого могли б зіштовхнути його на продукування шлягерів-одноденок, як це сталося з багатьма талановитими авторами, що прагнули легкого успіху. Його метою було — «стати Великим Композитором» (свідчення Ю. Рибчинського), і кожна його нова пісня нітрохи не повторювала попередню.

Із зростанням творчої особистості та професійною зрілістю межі простої куплетної пісні стають затісними для таланту Володимира Івасюка, і в його творах усе частіше з’являються риси романсу й сам романс. З огляду на це видається цілком природною еволюція до пошуку нових форм і засобів виразності: від ліричної пісні через романс і баладу — до опери, задум якої, на жаль, залишився нереалізованим.

Згадує Назарій Яремчук про зустріч з Володимиром Івасюком на фестивалі «Кримські зорі» в 1973 році: «Раптом він своїми музичними пальцями зробив стрімкий пасаж на фортепіано і заспівав нову пісню «Коли між нами не було нічого». То був уже новий Володя. Відчувалась філософія — як у віршах, так і в музиці, тонке відображення любовних переживань пронизувало твір невидимими променями справжньої поезії, поезії-музики». Це був перший романс, написаний на вірші Р. Брагуня, який надихнув композитора на створення великої кількості творів романсового звучання. Серед них — «Перший сніг», «Вернись із спогадів», «Білий серпанок», «Роки вже відшуміли», «Елегія», «Незване моє кохання», «День без тебе» та ін.

Типовими романсами можна вважати й твори, написані Івасюком на вірші М. Ткача «Серед літа», Д. Павличка «Над морем», «Далина», І. Лазаревського «Коли я думаю про тебе», С. Пушика «Я ще не все тобі сказав», Б. Стельмаха «Колиска вітру» та ін.

Часом важко, майже неможливо, точно визначити, до якого жанру — пісні чи романсу — належить той чи інший твір, настільки тісно переплетені в ньому тотожні риси. У музикознавстві такі твори іноді називають піснями-романсами. Багато подібних знаходимо і в Івасюка. Зберігаючи переважно куплетну форму, характерну для пісні, композитор нерідко ускладнює її контрастними образами-епізодами, що призводить до дво- і тричастинності, використовує елементи варіаційного та наскрізного розвитку («Літо пізніх жоржин», «Зимова казка», «В тебе тільки раннє літо» на вірші Р. Братуня, «Пісня буде поміж нас» — на власні вірші).

Романсова основа пісень Володимира Івасюка проявляється і в прийомах розвитку мелодичної лінії і, особливо, у зв’язку мелодії з текстом. Форми сполучення слова й музики бувають різними. У творах Івасюка вони дуже індивідуальні, неповторні й майже завжди є синтезом різних принципів. При цьому нерідко виникає активний зустрічний ритм (самостійність музичного ритму до поетичного), у кожному випадку художньо виправданий і пов’язаний не стільки із змістом слів і фраз, скільки зі змістом вірша в цілому. Для творчої манери Івасюка характерні декламаційність у поєднанні з розспівом. Досить часто початок твору написано у речитативній манері, де короткі музичні репліки відповідають інтонаціям і цезурам розмовної мови. Поступово монолог набуває схвильованого характеру й мелодія звучить широко й наспівно в аріозному стилі — «Далина» (вірші Д. Павличка), «Пісня про тебе», «В тебе тільки раннє літо», «Літо пізніх жоржин» (Р. Братунь), «Запроси мене у сни» та «Нестримна течія» (Б. Стельмах), «Я — твоє крило» (Р. Кудлик), «Я ще не все тобі сказав» (С. Пушик).

Інструментальний супровід майже всіх творів В. Івасюка є скоріше романсовим, ніж пісенним. Окрім створення загального тонального фону для голосу, підкреслення відтінків мелодії, поглиблення емоційного змісту (що характерно для пісні), він нерідко має самостійне звучання, відтворює те, що недоступно вокальній мелодії: картини природи, жанрові штрихи тощо. Наприклад, мерехтіння вогню — «Кленовий вогонь», шум водоспаду («Водограй»), зображення грому й блискавки («Літо пізніх жоржин»), морського прибою («Кораблі, кораблі»), цвітіння літніх нескошених отав («В тебе тільки раннє літо»), імітацію гри на скрипці й цимбалах («Балада про дві скрипки») та ін. Саме тому сучасні інтерпретації пісень Івасюка без збереження його аранжування багато втрачають, хоча й сприймаються досить цікаво завдяки яскравим вокальним темам і ритмам.

Мелодика й ритміка творів Володимира Івасюка генетично обумовлені. Від батька-буковинця він увібрав у себе пристрасний, ритмічний речитатив гуцульських коломийок, від матері-наддніпрянки — широкий ліричний розспів українських народних пісень. Глибоке знання поезії й виховання на кращих зразках української та західноєвропейської музики привело до створення ним вокальних творів жанрово досконалих, філософськи осмислених і яскраво емоційних.

Таїсія Кириловська

Книжка «Володимир Івасюк. Життя — як пісня»

2003