Книжки про Володимира Івасюка та пісенники

Блискавиці б’ють у найвищі дерева

4

Михайло Івасюк, збираючи фольклор, пишучи оповідання, повісті, романи, працюючи в Чернівецькому університеті (нині імені Ю. Федьковича; Михайло Григорович постійно боровся, щоб ім’я буковинського соловія прикрасило цей вищий навчальний заклад), «робив», як кажуть вчені мужі, дисертацію. Він не шукав легких стежок у науку. Любив відкривати невідкрите, і я немало здивувався, коли почув від Івасюка-батька, що в моєму краю, у Рогатині, народився дуже цікавий поет і прозаїк, педагог Сильвестр Яричевський, який після навчання в гімназіях та університетах, служби в австрійському війську деякий час учителював у Коломиї, Кіцмані, був журналістом у Чернівцях. М. Івасюк узявся за дослідження його творчого шляху й доробку. Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук Михайло Івасюк захистив 1972 року. Він подарував мені реферат, а пізніше з Румунії надіслали двотомне видання творів С. Яричевського, і я, перечитуючи їх, згадував, як Михайло Григорович приїжджав до Івано-Франківська й Рогатина, про щось ми говорили тоді й пізніше, але з усього запам’яталося, що нас дивувала якась закономірність чи фатум, що українські поети й письменники часто відходять у 47 років. Цей «шевченків» вік судилося прожити письменникам Сильвестрові Яричевському, Борисові Грінченку, акторові, кіносценаристові й режисерові Іванові Миколайчуку, який добре знав родину Івасюків, та багатьом іншим митцям.

Одного разу Івасюк-молодший загостив до Івана Миколайчука додому (не пам’ятаю вже, чи то в Києві було, чи то в буковинському селі Чорториї), представився, що він той Володимир, що написав «Червону руту», і Миколайчук мовив:

— О! То не загине Україна, коли має таких файних хлопців!

А засвітилася пісня Івасюкова «Червона рута» від коломийки, котру знайшов в одному з трьох коломийкових «Етнографічних збірників НТШ», які впорядкував і видав інший Володимир — на прізвище Гнатюк, що народився у подільському селі Велесневі за Дністром (тепер це Тернопілля), навчався в Станиславові, де жила його бабуся й народилася дружина, та у Львові, де залишився працювати поруч з геніальними Іваном Франком, Михайлом Грушевським. Гнатюків збірник з коломийками подарував Михайлові Івасюку на його 50-річний ювілей колега по роботі. Володя гортав монографію, і раптом із 4 282 коломийок його вразила єдина:

Ой ходила, говорила гільтяйова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати.
Назбирала троєзілля, червону рутоньку
Та й хотіла зчарувати мене, сирітоньку.

Володимир Івасюк не звернув увагу на те, що пісню записав у Явчі (теперішнього Рогатинського району Івано-Франківської області) якийсь маловідомий фольклорист, але мене вразило те, що батько Михайло Григорович тоді написав і захистив дисертацію про рогатинця Сильвестра Яричевського, що раритет, у якому була опублікована коломийка з Рогатинщини «про червону рутоньку», потрапив до рук сина завдяки дарункові на батьків ювілей, що «червона рутонька» з коломийки дала поштовх юному студентові медицини створити слова й музику пісні, що облетіла земну кулю.