Книжки про Володимира Івасюка та пісенники

Світ пісенної краси

Назарій — гетьман української естради

Особливо активізувалася концертна діяльність ансамблю «Смерічка» у зв’язку з доленосними для українського народу суспільними змінами, які забезпечили прийняття Декларації про державний суверенітет України та проголошення Акта про незалежність нашої молодої країни.

Назарій Яремчук і колектив ансамблю доклали багато зусиль у гастрольних поїздках з концертами в міста і села як області, так і всієї України в передвиборних кампаніях 1991–1995 років, самовіддано будили національну свідомість народу.

З 1989 по 1994 рік народний артист України працював у музичній програмі Українського телебачення «Ви нам писали», яка з часом отримала назву «Зичимо щастя» й була, звичайно, улюбленою концертною програмою на замовлення. Ця щотижнева щира розмова великого українця з глядачами чарами виконуваних ним українських пісень передавала їм його відчуття щастя, що маємо омріяну державу, всевладною господинею в якій має бути (а де ж їй бути, як не в Україні?) українська мова і музика — самобутня пісня, і воля, і правда наша. Очевидно, що велика роль її була і в результатах референдуму 1991 року.

«Н. Яремчук був близький мені по духу. Він був глибоко національний співак, — згадує поет-пісняр В. Крищенко. — Знали б ви, як світились очі Назарія, коли Україна стала незалежною, самостійною державою. Заради цього я живу — говорив він, вважаючи найщасливішим цей день у своєму житті».

1 грудня 1991 року — день народження самостійної України — майже збіглося з Назаровим 40-річчям… У цьому ж році почалась його нова сімейна дорога…

Вимпел «Молитва за Україну», привезений Назарієм з Києва із Всесвітнього конгресу українців (єдиний такий експонат у нашому музеї), подарунки від шанувальників його творчості, концертний одяг, кофр, у якому завжди у всі світи, гастрольні поїздки возив пояс мами Марії, — стали музейними пам’ятками.

Популярність «Смерічки», схвальні відгуки в пресі сприяли закордонним гастролям ансамблю з 1988 по 1993 рік, у країни Північної і Південної Америки зокрема. У 1995 році Назарію та ансамблю «Смерічка», за словами дружини Дарини Яремчук, надійшло багато запрошень на гастролі в Англію, Канаду, США, Австралію. Для урізноманітнення концертних виступів співак планував створити танцювально-розважальну програму, окремо розробляв репертуар з романсів українською, російською, італійською мовами.

Назарій побував у багатьох країнах, відкривав людям «невідому Україну»… але його глибоко хвилювала, боліла доля незалежної України, безпорадність влади, бездіяльність національної еліти, яка не змогла зорганізуватись, що створювало труднощі духовного відродження… У нашому музеї експонуються деякі публікації з роздумами Н. Яремчука — великого оптиміста, незрадливого сина свого народу — про шляхи виходу країни з кризи, про бездуховність на шляху відродження: «Кожен із нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою, у вільному леті вільною людиною. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати святі речі — хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш воду». Відрадно, що ці його щирі слова деколи звучать на українському радіо хоч і без посилання на автора, але так вагомо, що спонукають шукати мовця, випромінюють оптимізм і є переконливими.

У великій гастрольній напрузі народний артист України Назарій Яремчук«досить вимогливий до себе, принциповий і одержимий, напрочуд обов’язковий і дисциплінований» — у 1994 році, як згадує журналіст Юрій Терон, упродовж двох місяців безкоштовно дав більше 40 концертів у Заставнівському та Хотинському районах за «українську Державу, українську Ідею і Демократію», планує провести у 1995 році свої концерти-бенефіси (матеріали підготовки їх представлені в експозиції). Він розробляє сценарій величного дійства, записує понад 30 пісень, частина з яких вийшла в аудіокасетах, готує афіші, запрошення, листи-звернення до благодійників, визначає дату творчого вечора, який повинен відбутися 15–16 квітня в Київському палаці культури «Україна». До бенефісу для Назарія Левко Дутковський підготував музичну композицію на слова М. Негоди «Черемоше сивий», але не сталось… Фотографії до бенефісу виготовила американська журналістка Таня Михайлишин-Давіньон. Рукописи сценарного плану Н. Яремчука, листи-звернення до благодійників, у тому числі до Всеукраїнського державного Центру фестивалів та концертних програм, засвідчують, що «значну частину коштів, отриманих від проведення цієї мистецької акції, він планує передати на реабілітацію дітей, хворих алопецією в Чернівцях»… На цьому документі пізніше були наклеєні інші дати… і — 23–24 вересня 1995 року.

Важка хвороба невблаганно руйнувала фізичні сили співака. Операція, зроблена в Канаді, не продовжила життя народного артиста України… 30 червня 1995 року після тривалої і важкої хвороби Назарій Яремчук помер.

Запізнілі високі оцінки його творчості і час, що минув потому, засвідчують відсутність у країні співака, який міг би замінити Н. Яремчука… А. Матвійчук: «Його голос — вільний політ високого і світлого суму». Д. Гнатюк: «Справжній був митець, бо не розмінювався на якісь дешеві успіхи». В. Кошман: «Назарій пропагував лише українську пісню». В. Зінкевич: «Назарій Яремчук — це істинно наша національна гордість».

«Назарчик був надзвичайно скромною людиною… Поки жив і творив, то не міг організувати свої бенефіси, коли вже відійшов від нас, то лише тоді знайшлася матеріальна підтримка, — згадує заслужений працівник культури Л. Пацунова, режисер-постановник концертів пам’яті народного артиста України Н. Яремчука. — Він мав надзвичайно широкий і різнобічний репертуар, який враховував смаки будь-яких категорій глядачів та слухачів». Розуміючи обмежені можливості українського артиста навіть такого рівня і таланту, у рідній країні задля розвою саме української пісні високої шкали цінностей Назарій страждав, як і тоді, коли його прізвище було викреслене всевладними зі списку представлених до нагородження Державною премією імені Т. Г. Шевченка у 1994 році… Мало залишалось йому часу для віднайдення сил виборювати належне в Україні місце для української пісні, як це вдавалось робити керівникові самодіяльного ансамблю Л. Дутковському у 60–70-х роках XX століття у золотому зеніті слави новаторського колективу. Він був із видатних солістів «Смерічки», саме їх я можу назвати справжніми лицарями української естради, справжніми носіями української духовності. Завжди вишукані, шляхетні у вищому розумінні цього слова, постійно безжалісно вимогливі в питаннях формування репертуару як до себе, так і до співпрацюючих з ними композиторів і поетів-піснярів… А діапазон звучання розкішного Назарієвого голосу — від героїчного «Ой, ви, козаченьки…», «Копав, копав криниченьку» до задушевно-ліричної «Родина, родина»? «Хто, — запитує видатний оперний співак А. Мокренко, — із сьогоднішніх естрадних «зірок» у змозі співати однаково пронизливо такі різні за тембром звучання пісенні твори?»

Нестерпно шкода, що разом з ним відійшла ціла епоха естрадної пісні високого ґатунку. Це була справді епоха Назарія Яремчука.

У статті «Згадуючи Назарія» мистецтвознавець В. Кузик у газеті «Демократична Україна» повідомляє про свою аргументацію в характеристиці-представленні в січні 1994 року до відзначення Державною премією України імені Т. Г. Шевченка одночасно з Володимиром Івасюком (посмертно) і Василем Зінкевичем їхнього мистецького побратима, щирого пропагандиста національної ідеї на концертній естраді Назарія Яремчука. Тут-таки, в експозиційних матеріалах нашого музею, представлено Указ Президента України «Про присудження Державних премій України імені Т. Г. Шевченка 1996 р.» (посмертно), медаль і посвідчення лауреата премії імені Т. Г. Шевченка, яку отримала і передала для експонування дружина митця Дарина Яремчук.