Книжки про Володимира Івасюка та пісенники
Світ пісенної краси
Новизна — небезпека для ретроградів
Але, як і раніше, Спілка композиторів України не сприймає естрадних колективів. Новітній стиль прославленого ВІА «Смерічка» оцінює як «естрадні крайнощі». У пресі широко обговорюються питання діяльності ВІА владними інституціями, щорічно двічі проводиться прослуховування їхнього репертуару, визначається перелік дозволених до виконання пісень, уся документація (паспорт колективу, анотація тощо) ведеться тільки російською мовою. У 1984 році Н. Яремчук вступив до інституту культури імені О. Корнійчука і після його закінчення отримав фах культурно-освітнього працівника з присвоєнням кваліфікації керівника самодіяльного театрального колективу.
Навчання за спеціальністю мало великий вплив на зміни в сценічному обличчі соліста. Як ніхто із зірок естради, відзначає преса, Яремчук уникає одноманітності. У кожній пісні він намагається віднайти нові виконавські засоби, передати стан душі. У кожному українському домі він як рідний. Неповторно звучав тембр його голосу, додавали шарму осяйні очі і гарна від природи зовнішність, самозречено він вдихав нове й нове життя в пісні багатьох композиторів, з любові до людей дарував усім свята музики. У піснях громадянської тематики, ліричних, жартівливих, танцювальних, веселих і сумних він почуває себе однаково впевнено.
У 1985 р. ансамбль «Смерічка» і соліст Н. Яремчук успішно виступають у концертах культурної програми XII Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві.
Зорепад нагород Назарія — соліста ансамблю «Смерічка» збігся в часі зі страшними техногенними катастрофами, які спіткали наш народ. Зразу ж, як тільки світ жахнувся чорнобильського лиха у 1986 році ансамбль і солісти виїхали у місто, розчавлене атомним напалмом. Відвідували його тричі, співали без захисту за 150 метрів від найстрашнішого. Одягнуті у захисні костюми, смеречани дивляться на нас із незабутніх фотографій, — там виступають з концертами. Зловісний «скафандр» він привіз для колекції на згадку додому, зберігаючи в кімнаті поруч із сувенірами.
Уже 9 травня 1987 року, як згадують учасники ансамблю, ВІА «Смерічка» прилетів у воюючу столицю Афганістану м. Кабул і виступив з концертом перед радянськими військовиками. Народні і сучасні українські пісні сприймались тут особливо зворушливо. Впродовж місяця більше двох десятків концертів відспівав колектив у 40-градусну спеку в умовах навчань оволодіння кожним артистом всіма видами зброї, при автоматах Калашникова та при парашутах під час перельотів літаками, в які часто завантажували також труни із загиблими нашими вояками. Той фатальний переліт до Баграма, коли літак з артистами був обстріляний із землі, змусив здригнутися всю Україну, гартував на справжність колектив. І тут Назарій підбадьорював смеречан, просив не боятись, бо ж не загинути тим, кому така доля не прописана, сам не ховався за броню. Але неможливо було приховати співчуття на концертах, які відбувались у шпиталях, як і тоді у Кабулі, куди просто неба зійшлися, як хто міг пристосуватися, скалічені у страшній м’ясорубці війни наші солдати й офіцери без ніг, без рук, без очей, а ще в палатах співати для неходячих, обгорілих у пеклі боїв юнаків, часто, можливо, в останній раз, виконувати замовлені пісні рідної землі.
На фотографіях — панорама чужої сумної афганської землі, стурбовані погляди смеречан. Їх настрій відтворено в новій пісні В. Прокопика і А. Матвійчука «Не жди мене», яку з великим драматизмом виконував Н. Яремчук…
За великі творчі досягнення Назарій Яремчук нагороджується орденом Дружби народів, у 1987 р. — отримує звання народного артиста України.
І тільки у 1988 р. виїжджає на гастролі до Канади, де вперше зустрічається з найстаршим братом, емігрантом Дмитром Яремчуком, відкриває для себе і всієї родини таємницю роду, долі України…
З далеких доріг з великою радістю повертається додому, де чекають
його сини Дмитро і Назар, велика родина у Вижниці — брат Богдан, сестра
Катя, найкращі у світі рідні Карпати, які він особливо ніжно любив: «Я
задихаюсь без природи, я без природи пропаду…»
— співав на всіх сценах
улюблену пісню «Оркестр природи». Так, як Назарій, її ще ніхто не заспівав… У нього
була первинна єдність із природою, всесвітом, символом його — Черемошем
і потягом до річки, до живої, неповторної вічності, підкорення вершин,
захоплення величчю Творця.
Щоразу спілкується із земляками, виступає з концертами у Вижниці, Путилі на святі виходу на полонини і без свят, у Чернівцях, у містах і селах, куди ансамбль запрошують. Пісні «Смерічки» звучали на всіх республіканських передачах: «Камертон доброго настрою», «Призначення побачення», «Недільний сувенір», «Зичимо щастя».
Талановите Назарієве виконання ще в радянські часи підхоплювало зали слухачів з місць, викликало бурхливі оплески, будило радість самоповаги. Співоче біополе його голосу, феноменальна пам’ять як на музичний матеріал, так і на текст, розкутої сили звук дарували слухачам люблений ним світ — що із вершин національного духу. Співак урізноманітнює виражальні засоби, володіє неабиякими драматичними, а також вокальними можливостями: «політний» — як зазначає критика, — рухливий, оксамитового, тільки йому властивого тембру, із своєрідним «розхитуванням» голос у верхньому регістрі кожного разу являє глядачам маленький спектакль, що допомагає йому відтворити пісенний нюанс опукло, виразно, неповторно і незабутньо. А чарівна посмішка зігрівала людей. Він так віддавався пісні, згадували очевидці, що не залишалося сил для ейфорії від успіху, квітів, шани, любові.
Назарій Яремчук призначається головою, членом журі багатьох конкурсів, фестивалів, уважно придивляється до талановитої молоді, допомагає визначитись із майбутнім. Він підтримав і благословив на пісенну долю Інессу Братущик, Жанну Боднарук, Ніну Шестакову, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко, Оксану Пекун.