Книжки про Володимира Івасюка та пісенники

Життя і смерть Володимира Івасюка

Газетне повідомлення диктувало

Отже, закон бумеранга спрацював безвідмовно. Та і всьому своя черга. Ось один із протоколів:

«2. Оглядом місця події від 18 травня 1979 року з 15.00 до 18.00 за участю судово-медичного експерта В. М. Нартикова та експерта ВТО УВС встановлено:

Місцем виявлення трупа є… лісовий масив селища Брюховичі. У глибині лісу від польової дороги на відстані 80 метрів від дороги, що веде від піонерського табору… і на відстані 28 метрів від стежки, що з’єднує із названою польовою дорогою, серед листяних дерев є дерево породи «бук» висотою 17 метрів, товщиною в основі стовбура 67 сантиметрів. Дерево роздвоюється на дві гілки, з відстані 47 сантиметрів від ґрунту. На висоті 1 метр 70 сантиметрів однієї з гілок є відгалуження діаметром 4 сантиметри, крона гілки торкається ґрунту. На цій гілці на відстані 70 сантиметрів від стовбура у зашморгу висить труп… Удавка зав’язана потрійним глухим вузлом, відстань від вузла на гілляці до вузла на шиї — 75 сантиметрів.

…У підшкірно-жировій клітчатці шиї та у м’язах грудей крововиливу немає. Реберні хрящі розсікаються легко, груднина ціла.

Висновок:

1. Причиною смерті гр. Івасюка В. М. стала механічна асфікція, зумовлена здавленням шиї зашморгом, що затягнувся від ваги власного тіла. Це підтверджується наявністю ознак, характерних для даного виду асфікції, — циркулярної, кососпрямованої странгуляційної борозни на шиї трупу, а також відсутністю іншої причини смерті».

Цю страшну картину доповню ще кількома деталями. Відстань від місця, де прив’язано зашморг — пасок від плаща небіжчика — у напрямку до землі — 233 сантиметри, довжина зашморгу (від гілки до шиї) — 75 сантиметрів, а зріст композитора 172 сантиметри. Склавши зріст і довжину зашморгу, неможливо не здивуватися: людина стоїть на землі. Руки вільно опущені вздовж тулуба: жодної ознаки передсмертних конвульсій. Невже й останньої миті не потягнулися ці руки, щоб послабити удавку, аби легені ковтнули цілющого повітря?

Тож одразу виникає запитання: чи при свідомості був композитор, коли зашморг затягувався? Чи не знепритомнів він спочатку від, скажімо, начиння газового балончика (у карних злочинців у кінці сімдесятих вони вже були у вжитку), а поки перебував у запамороченні, його було повішено?

Я поцікавився у слідчих: на жаль, наші криміналісти та експерти ще й сьогодні не мають апаратури та хімічних компонентів, за допомогою яких можна довести застосування проти людини газового балончика.

І ще одне. Оці розбіжності між висотою гілки від землі, довжиною зашморга та зростом Івасюка чомусь не примусили слідчих замислитися. Відтак, передали слово експертам. А ті насамперед встановили дату смерті — зробили це за годинником: стрілки зупинилися о 12 годині 50 хвилин, на годинниковому календарі була цифра «27».

Іще кажуть — мати не відчуває! Саме 27 квітня мати, котра, починаючи з вересня 1977 року (запам’ятайте цю дату — в момент, коли «Швидка» забирала сина в лікарню, матері у Львові ще не було) жила разом із сином, подала в міліцію заяву про його зникнення.

Та повернімося до експертів.

«Якихось слідів, які б засвідчували те, що годинник, вилучений з руки Івасюка В. М., відкривався з використанням твердого предмета, немає».

«Якихось технічних даних, що годинник відкривався, стрілки годинника переводилися у зворотній бік, немає. Поламка механізму годинника за повільного переведення стрілок у зворотній бік не настає. Виключається переведення календаря у зворотній бік з допомогою ключа для переведення стрілок годинника».

Зрозуміло?

А якщо припустити — годинник свідомо не заводили, хоча наперед зняли з руки Івасюка, тому він і зупинився?

Вивчають експерти також одяг померлого, тортурам піддається його тіло. Зокрема, доведено, що матеріал плаща і удавки-зашморгу ідентичний, тобто це є пасок від плаща. А потім ішлося про садна-синці на колінах, руках.

«Вони могли походити від зіткнення ноги з тупим предметом, можливо, зі стовбуром дерева, на яке була прикріплена удавка».

Бійки чи фізична боротьба геть відкидаються…

Проте пізніше завідуючий кафедрою судової медицини Львівського медичного інституту доктор В. Зеленгуров пояснив механізм утворення саден на трупі так: садна на трупі були посмертного походження від механічної дії мурашок, що підтверджено й гістологічним дослідженням:

«Усі виявлені на трупі садна були абсолютно однакові — це були так звані пергаментні плями, при гістологічному дослідженні — вони посмертного походження. Садна на лівому коліні… абсолютно ідентичні всім іншим, що піддавалися гістологічному дослідженню».

Отже, сказано перше слово обвинувачення: садна-синці — то не результат бійки чи боротьби Івасюка з кимось невідомим, не результат тортур, яким піддавався він за життя, ні-ні — Боже борони! — то мурахи наслідили. До цього факту, тобто комах і мурах, я ще повернуся.

А тепер слідчі та експерти взялися за трагічний бук: живцем вирізані шматки з його кори, ті, що деформувалися в момент, коли хтось залазив на дерево, аби зав’язати (потрійним вузлом — не поспішав же) удавку, також досліджуються. І ось висновок:

«Сліди відзначені номерами 1, 2, 3, 5 (4 — від зашморга. — І. Л.) могли бути нанесені взуттям самого потерпілого за умови, що останній перед смертю залазив чи намагався залізти на дерево. Вирішити це питання в категоричній формі не уявляється можливим через відсутність якихось індивідуальних ознак».

Бачте, експерт С. Крупка засумнівався. А слідчому Я. Гнатіву необхідні були факти незаперечні. Тоді на аналіз надходить все, у що був одягнений та взутий небіжчик. І тут, проте, виноситься висновок, що не задовольняє слідчого, а саме:

«На наявних предметах одягу — плащі, піджаку, штанях, трикотажній сорочці та взутті (черевиках) Івасюка В. М. частинок кори, деревини, а також плям зеленого кольору, які могли б походити від поверхні стовбура дерева з місця події, немає. Старший експерт М. А. Бойчун».

Немає доказів — то будуть. Адже на слідчого тиснуло оте повідомлення «У Прокуратурі області» — вимагало саме певних висновків. І він, слідчий, 17 липня 1979 року підписує постанову про припинення справи за фактом смерті Володимира Івасюка. А у висновках судово-медичної експертизи з’являються такі рядки:

«Експертна судово-медична комісія дала заключення, з якого випливає, що смерть Івасюка В. М. настала від механічної асфікції в результаті прижиттєвого здавлювання шиї зашморгом, що затягнувся під вагою власного тіла».

«Смерть Івасюка В. стала результатом власноручного накладання удавки на шию, що затягнулася під вагою тіла».

«Судово-трасологічною експертизою встановлено, що сліди на стовбурі дерева, на гілляці якого висів труп, залишені взуттям Івасюка В. М., коли він залазив на дерево, щоб прив’язати пасок до гілки».

Ось тобі й маєш!

Експерти дослідили: ні на взутті, ні на одязі загиблого немає часточок кори дерева, значить, він, живий, не залазив на бука, висновки ж стверджують протилежне. Чому? Тому, що не було знайдено того чи тих, хто саме на дерево залазив? Далі. «Затягнулася під вагою власного тіла…» Але ж чоловік обома ногами стоїть на землі! Значить — він був паралізований з допомогою газового балончика чи глухого удару, тому й завис на мотузці… Інакше, здається, не може бути, адже тіло не має ніякісіньких ознак конвульсій…

Проте батькам трагічно загиблого композитора надходить цидулка такого змісту:

«Справа за фактом смерті Вашого сина Івасюка Володимира припинена за відсутністю події злочину.

Заступник прокурора Шевченківського району м. Львова, молодший радник юстиції Я. І. Гнатів».

Отже, двомісячна робота слідчих та експертів звелася до видання «на-гора» цього ненормального, нелюдського, немилосердного документа. І не випадково прокурор-криміналіст Прокуратури УРСР старший радник юстиції Пинський Л. Я., ознайомившись зі справою, «поназабивав гвіздків», 1 листопада 1979 року виніс таке рішення:

«Постанову заступника прокурора Шевченківського району м. Львова від 17 липня 1979 року про припинення карної справи за фактом смерті Івасюка Володимира Михайловича, 1949 року народження, відмінити».

Відтак карну справу почали доповнювати нові документи. Та якщо, читачу, гадаєш, що вони стосувалися отих версій, про які я писав у попередньому розділі, тобто версій, геть не розстежених, помиляєшся. Нові документи латають мішок доказів, зібраних Я. Гнатівим. Веде ж дорозстеження старший слідчий прокуратури Львівської області, молодший радник юстиції В. Шимчук.

Наведу деякі документи з нових надходжень.

Начальник Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи Клавдія Тищенко:

«При судово-медичному розтині трупа Івасюка було встановлено, що труп не розклався, тобто не було процесу гниття, що пов’язано з температурою навколишнього середовища.

…При розтині трупа Івасюка слідів сечовини й калу не було виявлено, бо від дня настання смерті Івасюка минув значний час. Окрім того, ця ознака смерті механічної асфікції не є постійною».

А чого вартий документ, підписаний п’ятьма (для солідності!) експертами:

«…Що стосується механізму утворення саден «овальної та округлої форми, розмірами 1x0,5 сантиметра до 0,5x0,3 сантиметра червоно-синюшнього кольору», то вони виникли від незначних зовнішніх впливів на труп, серед яких не можна виключати комах.

…детальніше судити про механізм утворення… саден не уявляється можливим».

То — комахи. Ніби по смерті людини, коли кров тілом не циркулює, можливі утворення саден червоно-синюшного кольору.

А як же пояснити, що труп, котрий торкався землі, провисів більше двадцяти днів (якщо повірити, звичайно, слідству, що він і справді висів у лісі цей період), — не згнив (гниття, як пам’ятаєте, проявилося лише в початковій стадії)? До того ж ні птахи його не попсували, ні звірі, ні всюдисущі мурахи? О, ви не знаєте слуг Феміди. Якщо докази потрібні — вони будуть. Згодяться, зокрема, й відповіді на цілеспрямовані запитання лісника Брюховицького лісництва Владислава Федоровського. А він (де ж ти був, чоловіче, що протягом трьох тижнів не обходив своїх володінь — інакше б раніше помітив мерця!), зокрема, сказав:

«Як лісникові мені це місце відоме. В нашому лісі хижих звірів немає, хіба що водяться лисиці, і в тому місці, де був знайдений труп Івасюка, лисиць не буває, вони водяться лише в глибині лісу, а труп був знайдений недалеко від піонерського табору.

До того ж вважаю, що лисиця не може їсти труп людини.

У зв’язку з цим я вважаю, що цим і було викликано те, що труп Івасюка був не пошкоджений звірями».

Бачите стиль? Немов школярик: чіткі (потрібні) відповіді — на чіткі (потрібні) запитання. Саме це, до слова, й викликає недовіру до цих свідчень.

Однак — ідемо далі.

Гниття… Понад двадцять днів труп висить — і не гниє? Боже диво чи справжнісінька байка? Одначе — «Ні!» — твердять криміналісти. Наприклад, завідуючий кафедрою судової медицини Львівського медичного інституту (може, свого часу Володя складав залік чи екзамен цьому педагогу?) Володимир Зеленгуров:

«Запитання: У зв’язку з якими умовами труп Івасюка В. М., що висів біля місяця в удавці, в лісі, не розклався?

Відповідь: Для розвитку гниття трупу взагалі має велике значення середовище, в якому воно протікає. Із зовнішніх умов найбільше значення має температура, доступ кисню та вологість. Гниття розвивається найбільш активно за температури плюс 24–40 градусів. (Таке показує, зокрема, в монографії А. П. Громов. Курс лекцій з судової медицини, М., 1970, стор. 156.) За температури нижчої чи вищої за вказану мікроби гниття гинуть або діяльність їхня уповільнюється, що призводить до припинення гнилісних процесів. Уповільнення гнилісних процесів також має місце за умови підвищеної вологості. Про це говориться, наприклад, в навчальному підручнику «Судова медицина» під редакцією О. X. Поркишяна та В. В. Томиленка (М., 1974, стор. 32). В даному випадку температура була дуже низькою, вона не перевищувала плюс 15–16 градусів і тільки наприкінці періоду — 16–18 травня 1979 року досягла плюс 23–27 градусів. При цьому необхідно мати на увазі, що вночі температура була дуже низькою і тільки нетривалий час удень досягала максимуму. Крім того, були вітри, які охолоджували труп. В той же період ішли дощі і були тумани, одяг на трупі був постійно вологим і він через низьку температуру сохнув, створюючи вологість, яка уповільнювала процес гниття. Все це й обумовило ту обставину, що труп на момент його розтину був у стані часткового (не чітко вираженого) гниття».

І навіть не виникло в криміналіста підозри: а, можливо, труп десь зберігався в холодній камері, а потім був підвішений? Не виникло. Криміналіст просто не мав права замислюватись — він відповідав на цілеспрямоване запитання слідчого, над сумлінням якого нависав, мов дамоклів меч, отой вердикт «У Прокуратурі області».

Отже, виявилося, погода… Довідку про неї люб’язно надала Львівська гідрометеорологічна обсерваторія. Зокрема, подала такий ось документ:

«За даними Львівської авіаметстанції повідомляємо погодні умови за період з 26 квітня по 18 травня 1979 року:
26.4. Похмуро, вночі дощ, вітер південно-східний 4–6 метрів на секунду. Температура 10–16 тепла.
27.4. Похмуро, вночі дощ, вітер північно-східний 2–6 метрів на секунду. Температура 10–16 тепла.
28.4. Похмуро, дощ, вітер північно-східний 2–4 метри на секунду. Температура 8–10 тепла.
29.4. Перемінна хмарність, опадів не було, вітер південно-західний 5–10 метрів на секунду. Температура 7–14 тепла.
30.4. Похмуро, опадів не було, вітер південно-західний 5–10 метрів на секунду. Температура 5–14 тепла.
1.5. Перемінна хмарність, вранці дощ, вітер південно-західний 4–6 метрів на секунду. Температура 5–7 тепла.
2.5. Перемінна хмарність, вночі дощ, вітер південно-західний 2–9 метрів на секунду. Температура 3–17 тепла.
3.5. Похмуро, без опадів, вітер південно-західний і південно-східний 2–6 метрів на секунду. Температура 10–16 тепла.
4.5. Перемінна хмарність, опадів не було, вітер південно-західний з переходом на північно-західний 3–10 метрів на секунду. Температура 5–11 тепла.
5.5. Перемінна хмарність, вранці дощ, вітер південно-західний 3–6 метрів на секунду. Температура 5–15 тепла.
6.5. Хмарна з проясненнями погода, вночі дощ, вітер північно-західний з переходом на західний 2–12 метрів на секунду. Температура 5–9 тепла.
7.5. Похмуро, без опадів, вітер південно-західний 3–6 метрів на секунду. Температура 2–10 тепла.
8.5. Похмуро, вранці дощ, вітер східний 2–6 метрів на секунду. Температура 6–8 тепла.
9.5. Похмуро, дощ протягом дня, вітер східний 2–5 метрів на секунду. Температура 7–12 тепла.
10.5. Хмарна з проясненнями погода, без опадів, вночі туман, вітер південний з переходом на північно-західний 2–8 метрів на секунду. Температура 8–13 тепла.
11.5. Перемінна хмарність, без опадів, вітер північно-східний 2–7 метрів на секунду. Температура 4–12 тепла.
12.5. Перемінна хмарність, без опадів, вітер північно-східний 2–8 метрів на секунду. Температура 7–14 тепла.
13.5. Перемінна хмарність, без опадів, вітер північно-західний 2–7 метрів на секунду. Температура 5–15 тепла.
14.5. Невелика хмарність, без опадів, вітер північно-східний 2–6 метрів на секунду. Температура 8–18 тепла.
15.5. Невелика хмарність, без опадів, вітер південно-східний 2–4 метри на секунду. Температура 4–20 тепла.
16.5. Сонячно, вітер південно-східний, 2–6 метрів на секунду. Температура 8–23 тепла.
17.5. Перемінна хмарність, без опадів, вітер південно-західний 2–4 метри на секунду. Температура 5–25 тепла.
18.5. Невелика хмарність, без опадів, вітер південно-західний 2–4 метри на секунду. Температура 10–27 тепла».

Ну, що ж — здається криміналісти переконали всіх надто допитливих: і в тому, що деякі «ознаки не є постійними», і в тому, що в Брюховицькому лісі на Львівщині немає ні звірів, ні комах, а мурашки — то ж Божі створіння! — вони людських трупів — ні-ні! — зовсім не чіпають, і в тому, що гниття — за більш ніж двадцять днів по смерті! — було тільки частковим лише тому, що, знаєте, погода ж… вона теж, мабуть-таки, з Божої ласки… сприяла, аби труп не згнив… За цими висновками (усе більше над цим замислююся!) звертаюся до незбагненних космічних сил, і лише до них: можливо, то вони потурбувалися, аби тіло великого композитора віддали землі нетлінним і неушкодженим.

Слава силам космічним! Мабуть, повторюся, недарма ти, Володю, останньої свідомої миті запалив саме «Космос». От лише одне запитання? Де ж вогню ти взяв, Володю? Чом у кишенях твоїх не знайшлося ні сірника, ні запальнички… Може, вогонь тобі вже не був потрібен?

Про це слідчі, на жаль, не замислилися… На жаль…

Та чи не найболючіше читати свідчення Вячеслава Веселовського, котрий лікував у тебе, Володю, неврастенію, котра, за висновком шановної за іменами посмертної експертизи, переросла в циклотемію. Я вже наголошував, що лікареві «Швидкої допомоги», котра прибула за хворим, відчиняв двері товариш Володі Івасюка. На жаль, незважаючи на пошуки, встановити ім’я цієї людини мені не вдалося (може, хоч тепер відгукнешся, чоловіче?), проте у виклику «Швидкої» зафіксовано: дома був присутній чоловік… А водночас у цій же картці, як і картці історії хвороби, не зафіксовано, що лікар «Швидкої», а згодом — той же Веселовський спілкувалися з ріднею композитора. Проте — чи не задля того, аби підлити масла в огонь, а, може, просто виручаючи слідчого, лікар Веселовський, коли велося вже дорозстеження справи, а саме 21 листопада 1979 року дав слідчому ось таке (цитуватиму!) свідчення:

«Зі слів матері, під час бесіди зі мною, Івасюк до надходження в лікарню протягом двох-трьох тижнів не міг спати, почав менше працювати. Як пояснила мати, Івасюк останнім часом брав ніж і ходив з ним у лісопарк «Погулянка», щоб покінчити життя самогубством. Крім того, мати пояснила, що син уже вибрав у «Погулянці» місце і навіть дерево (чи не тому було вибрано саме бук? — І. Л.), на якому він має покінчити із собою. У зв’язку з цим мати Івасюка дуже побоювалася за долю сина і вирішила покласти його в лікарню».

Люди-люди! Ну, зрозуміло, кожен з нас протягом життя щось та й збрехав! Але… таке?!

«Син не висловлював ніколи думок, що йому жити набридло» — це одне із свідчень Софії Іванівни.

А ось друге, яке також належить їй:

«Останнім часом у Володі був гарний стан здоров’я. Щоправда, бувало, він не спав, коли працював. Я говорила йому — менше працюй, щоб не перевтомитися. Пояснювала, що творчий успіх до батька прийшов після сорока років. Володя відповідав, що — я чекати буду? Однак він мене не слухався».

І далі:

«Останнім часом до лікарів не звертався».

А найголовніше свідчення дано 30 травня 1979 року:

«У вересні 1977 року я приїхала до сина і жила з ним, щоб він не почувався одиноким та помагати готувати їжу, попрати, прибрати квартиру…»

Що ж виходить?

1976 року, коли Володимир Івасюк, звичайно ж, не без допомоги порадників-студентів придумав «хід» із лікарняною довідкою, матері з ним у Львові ще не було. То як же вона могла вирішити покласти сина в лікарню?

Відтак, як же ви, докторе Веселовський, поясните мені, читачам цього есе, а головне — львів’янам свою підступність? Виручали слідчого? На вас тиснули згори? Вам погрожували? Боже, як же вам тепер дивитися в очі землякам?

Та ось остаточний документ-вирок, де повторено висновок колеги-попередника.

Постанову про припинення карної справи 17 січня 1980 року підписав старший слідчий прокуратури Львівської області, молодший радник юстиції Шимчук В. К. Вона виглядає так:

«Судово-трасологічною експертизою встановлено, що сліди на стовбурі дерева, на гілляці якого висів труп, залишені взуттям Івасюка В. М., коли він залазив на дерево, щоб прив’язати пасок до гілки…»

Ніби Володі, якщо би він захотів повіситися, треба було залазити на дерево — він міг, ставши навшпиньки, дістати гілку рукою…

Одначе…

«Був у психушці — самогубець!» Про це ж повідомлено ще півроку тому в інформації «У Прокуратурі області». Одне слово, щоби не розходитися на цю тему, бумеранг, читай — слідство, спрацював чітко.

Як і належало.