Страницы памяти Владимира Ивасюка

У праці забуваюся. Щоразу
Здаюсь собі таким, як був раніш.
Пливуть слова, вкладаються у фрази
Або шикуються слухняно в вірш.

Дрімотні липи наші, вже одцвілі,
Здригаються од вітру при вікні,
А спогади, немов фіранки білі
У сутінках, ворушаться в мені.

І маришся у радощах нестриму,
Увесь в сузір’ї бджіл і мотилів,
В полоні звуків, зібраних незримо
В оркестрах лісу, неба і полів.

А чи веселі, вдвох, на відпочинку
Йдемо в зелене чепурне село —
Там молоді й стрункі будинки
Кидають сяйво на твоє чоло.

Чи в данім парку бачу, як зненацька
Ти, зачудований, спиняєш крок,
Бо вивірка, як жвавий човник ткацький,
Снує неспокій свій серед гілок.

Із серця ноти з дзвоном-передзвоном —
Мабуть, готова пісня чи прелюд, —
Неначе спілі ягоди із грона,
На нотний стан із трепетом падуть.

І маришся… І липи, вже одцвілі,
Здригаються од вітру при вікні,
І спогади, немов фіранки білі
У сутінках, ворушаться в мені.