Сторінки пам’яті Володимира Івасюка

Нічого не змінилося, нічого…

Біжить ця осінь, гублячи каштани,
Крізь дні, убрані в довгі сірі хмари.
Купає дощ старе каміння міста,
І шиби плавають в воді холодній.

На вулиці — табун автомобілів.
Трамваї схожі на стручки жовтаві,
Що на зупинках щедро висипають
Квасолі стиглі на долоні бруку.

Коли вщухає дощ і сонце світить,
Я йду по місту, як сліпий, що стука
Ціпком об тротуар, і за собою
Веду собаку чорну — тінь свою.

Нездарність не покрита ще асфальтом,
Невисушена й заздрощів багнюка,
І мучить серце, хворе від чекання,
Невтримний біль і туга за тобою.

Нічого не змінилося, нічого…