Спогади

Алєксандр Васильович Масляков

Відомий світові президент Клубу веселих та кмітливих та ведучий однойменної передачі Алєксандр Масляков на початку кар’єри був ведучим передачі «Алло, ми шукаємо таланти!» центрального телебачення. Ось, що він говорить про ті часи:

Зйомки «Алло, ми шукаємо таланти!»

«На початку 1970-х Володя Івасюк звучав по всьому світові. Я чудово пам’ятаю той час. 1972 рік. Боже, який то був незабутній період! По-перше, і я, і ансамбль «Смерічка», і Володя Івасюк були значно молодшими. У Чернівецькому держуніверситеті я знімав передачу, яку дуже любив, — «Алло, ми шукаємо таланти!» Не могли ми тоді обійтися без Василя Зінкевича і Назарія Яремчука. Та й не тільки їх. Я достеменно пам’ятаю все і всіх — колоритний фольклор, пісні, костюми, танці, оптимізм. «Смерічка» початку 1970-х років була найпопулярнішим ансамблем у Радянському Союзі, а Володя Івасюк — улюбленим композитором молоді. Мені приємно, що декілька представників талановитої української молоді вийшли з нашої передачі. Він був надзвичайно музикальною, світлою людиною».

Дещо про запис програми згадує Василь Бабух:

«Смерічка» в «Останкіно»

«У 1972 році в Чернівцях проводився запис популярної на той час телепередачі «Алло, ми шукаємо таланти!» Її ведучий Алєксандр Масляков зібрав у Мармуровій залі Чернівецького держуніверситету кращі західноукраїнські гурти — вижницьку «Смерічку» та львівську «Арніку». Проте в ході зйомок трапилася одна заминка — обидва ансамблі виконували свої твори лишень українською мовою. А ідеологічна установка тоді була чіткою — не допускати широкого афішування творчості національних меншин. У репертуарі етнічних гуртів обов’язково мусив бути так званий «паровоз», тобто ідеологічна пісня-агітка, яка прославляла б дружбу народів чи могутність Країни Рад. І звучати вона повинна тільки російською. А «Смерічка» такого «паровоза» не мала. Її репертуар був повністю україномовним, бо тоді вже на повен голос співали молоді витязі нашої нової естради Володимир Івасюк, Василь Зінкевич та Назарій Яремчук під орудою щирого українця, суперталановитого композитора Левка Дутковського. А це покоління мовою не торгувало.

Передача «Алло, ми шукаємо таланти!» вийшла в ефір без «паровоза». І буковинці, і львів’яни переконали Алєксандра Маслякова, що російською їм співати важко, що вони не бажають «коверкать» своїм «западенским» акцентом «великий, могучий язык».

Вперше з Останкіно на багатомільйонну аудиторію прозвучали чудові взірці новітньої української естради. «От Москвы до самых до окраин» полинули підкоряти серця людей пісенні шедеври Левка Дутковського «Сніжинки падають», «Бажання», «У Карпатах ходить осінь», «Червона рута» Володимира Івасюка.

З подачі львівського гурту «Арніка» пролунала тоді на весь Радянський Союз і сповнена трагізму пісня січових стрільців «Чорна рілля ізорана…»

Алєксандр Масляков і не здогадувався, яку ідеологічну бомбу підсунули йому “западенці”».

Глядачам надзвичайно сподобалися українські музики, вони ні в якому разі не бажали відпускати артистів зі сцени, і Алєксандр Васильович затягнув ефір на цілих 20 хвилин. Це був безпрецедентний випадок, бо після «Алло, ми шукаємо таланти!» виходила програма «Час». Але успіх того випуску був феноменальним, тисячі вдячних листів з усієї країни надійшли на телебачення. Тоді Масляков отримав від керівництва лише догану, але ніколи про це не шкодував.