Спогади
Алєксєй Гургенович Екімян
Генерал-лейтенант Алєксєй Екімян, вірменин за національністю, працював начальником карного розшуку Москви. Але справжнім його покликанням була музика. Двох композиторів — Алєксєя Екімяна та Володимира Івасюка — пов’язувала звичайна та творча дружба.
Екімян народився 10 травня 1927 року в місті Баку і в армію правопорядку вступив у 18 років. Закінчив Вищу школу МВС СРСР, його кар’єра пішла вгору. З часом Алєксєй Гургенович обійняв посаду заступника начальника УВС виконкому Московської обласної ради депутатів. За заслуги в листопаді 1967 року його було нагороджено орденом Червоної Зірки. А постановою Ради Міністрів СРСР від 6 листопада 1970 року — удостоєно звання комісара міліції 3-го рангу (генерал-майора). Нажаль, після перенесеного в 1965-му році інфаркту стан здоров’я Алєксєя Екімяна не поліпшився, та на початку 1970-х років лікарі настійливо радили відважному комісару міліції 3-го рангу довготривалий відпочинок та лікування. Віддавши служінню в органах внутрішніх справ понад двадцяти семи років, заслужений робітник МВС СРСР Екімян 1 березня 1973-го року пішов у відставку. Його ім’я занесено до Книги шани Міністерства внутрішніх справ країни.
На той час Алєксєй Екімян вже добився визнання у середовищі кращих вітчизняних складачів
пісень. У передмові до випущеної 1973-го року «Воєнвидатом» першої збірки пісень музиканта-самородка
з міліцейських рядів народний артист СРСР
Вано Мураделі, автор «Бухевальдського набату» та інших відомих творів, написав: «Я
ознайомився з піснями Алєксєя Екімяна кілька років тому. Вони відразу сподобалися мені своєю
відвертістю та теплотою, самобутністю мелодичної мови та оригінальністю формотворення».
Добре ставлення метра жанру надихнуло Алєксєя Екімяна на створення нових яскравих пісенних
робіт, і він порадував шанувальників його творчості черговими музичними знахідками. В 1972-му році
видавництво «Радянський композитор» випустило в світ збірку пісень Алєксєя Екімяна «Бережіть
друзів», й автора творів представив у цьому книжковому виданні Лев Ошанін: «Гвардія
композиторів-піснярів в останні роки поповнилася ще одним ім’ям. Ім’ям Алєксєя Екімяна».
Коли в 70-х роках пісні Івасюка звучали по всьому Радянському Союзу, стало популярним писати саме українські пісні. Завдяки Івасюку в ті часи написання гарної української пісні було сто відсотковим рецептом всесоюзної популярності. Так Екімян під впливом творчості Івасюка написав декілька популярних пісень українською мовою. Він хотів, щоб кожна домогосподарка співала їх по всьому Союзі. І подумав: яка ж то має бути схема написання? Це має бути пісня українською мовою!
А щоб відчути дух і українську мелодику вирішив познайомитися через Юрія Рибчинського із Володею Івасюком, якого шалено шанував. Награв свої мелодії, знайшов поетів, які писали тексти, і попросив, щоб Володя знайшов виконавця для цих пісень. Володя був радий допомогти та порадив один із найкращих українських гуртів — ВІА «Арніку». І вони записали в 1975 році маленький альбом із чотирьох пісень: «Сонячний дощ», «Вишнева сопілка», «Катерина» і «Довга дорога».
Віктор Морозов згадує: «Потім якраз в Києві був запис
цієї платівки. Цей вірмен, генерал-майор, приїхав у вишиванці, з таким характерним вірменським
носом, було дуже смішно. Потім вони з Володею дуже багато сперечалися, тому що ці мелодії були
трошки з вірменським таким відтінком. Володя наполягав, що то має бути українське».
Коли вбили Володимира Івасюка, влада намагалася задурити людям голову, розпускаючи плітки та приховуючи факти, намагалася сховати сліди. А людей, що знали зайве або могли наблизитися до розгадки — усунути. Алєксєй Екімян не повірив в офіційну версію та спробував встановити справжню причину смерті друга, користуючись своїм станом та зв’язками. Однак безуспішно.
Нажаль, після роботи у міліції Екімяну доля відвела не так багато років, осяяних творчим пошуком. Серце Алєксєя Гургеновича не витримало надто великого емоційного навантаження після концерту, з яким він виступав у лікарні, де сподівався покращити своє здоров’я. Помер заслужений діяч мистецтв Вірменської РСР Алєксєй Гургенович Екімян 24 квітня 1982 року, його поховано на особливо шанованому в місті Єревані цвинтарі «Тохмагьол» недалеко від останнього пристанища Арно Бабаджаняна.
