Спогади
Іван Козельський
Іван Козельський, що вчився разом із Івасюком, до 50-річчя композитора написав невеличкий нарис:
Орфей синіх гір
«…Моя радість тьмяніє трохи від того, що по личку, уздовж носика, пропалено дві
доріжки. Це краплі ляпісу котилися з очей, залишаючи після себе чорний слід. У голові ворушиться
думка, що син під час свого народження заплакав чорними сльозами»,
— так пригадує своє перше
побачення із сином, майбутнім композитором Володимиром Івасюком, його батько — письменник Михайло Івасюк в есе «Монолог перед обличчям сина.
Медики закапали немовляті очі ляпісом, але не двовідсотковим, а двадцяти, і лише випадковість
врятувала дитину від сліпоти. Читаючи сторінки «Монологу…», переконуєшся в тому, що Володимир на
світ дивився не крізь «чорні сльози», а сонячно, веселково. Він умів побачити і відчути всі нюанси
довколишнього світу. «З п’яти років музика увійшла в його життя. Це та щаслива пора, коли немає меж
між казкою і дійсністю»,
— писали про Володимира в ті роки журналісти.
По-новому розцвіла пам’ять про обдарованого митця, доля якого так трагічно урвалася, в наші дні. Читаючи пресу, бачу, як багато у Володимира Івасюка було друзів. Таким себе не вважаю, хоча декілька разів зустрічались у вузькому студентському колі, на вечорах у Львівській консерваторії, у Клубі творчої молоді. Та прихильником його пісень був завжди, тому, звичайно, коли побачив у лютому 1979 року на стіні Львівського лекторію «Знання» афішу, що запрошувала на творчий вечір автора «Червоної рути», не зайти не зміг. І хоч в залі зібралася нечисленна аудиторія (зважаючи на шалену популярність пісень Івасюка, це видалося мені дивним), вечір пройшов дуже душевно. Володимир сідав за піаніно і виконував власні композиції.
Спілкування продовжилося й після творчого вечора. У Івасюка просили автографи. Я ж шкодував, що не прихопив з собою до фотоапарата лампи-спалаху. Втім, сам Володимир того вечора уникав камери, говорив, що позуватиме іншим разом, оскільки кепсько виглядає, бо недавно вийшов з лікарні… Та все ж я натиснув на спуск «Зеніта» і зробив у темному фойє міського лекторію кілька знімків, не будучи впевненим, чи вийдуть вони якісно. Це було наприкінці лютого 1979 року, а 22 травня його ховали на Личаківському кладовищі у Львові…
Газета «День» №40
1999
