Спогади
Лідія Відаш
Вся Україна буковинку Лідію Відаш почула в 1970 році — Володимир Івасюк довірив їй перше виконання однієї з найкращих своїх пісень «Я піду в далекі гори». Пізніше вона стала першою виконавицею таких пісень Івасюка як «Казка гір» та «Відлуння твоїх кроків». Закінчивши Чернівецьке музичне училище, Лідія була запрошена солісткою у вокально-інструментальний оркестр «Київ». В 1974 році на V Всесоюзному конкурсі артистів естради Лідія Відаш (на той час вона була вже солісткою Київського мюзик-холу) з найвідомішою із своїх пісень — піснею Ігоря Поклада «Дикі гуси» виборола друге місце, випередивши, до речі, Аллу Пугачову. В кінці 70-х Відаш співпрацювала з гуртом Володимира Ходзицького, а на радіо великою популярністю користувалася їхня досить авангардна версія пісні І. Поклада «Як я люблю тебе».
Доля ж співачки Лідії Відаш зоряною так і не стала — сьогодні її майже не пам’ятають, навіть були часи, коли вона не знала, як вижити з маленькою донькою на руках. І це при тому, що свого часу на Всесоюзному конкурсі артистів естради вона обійшла Пугачову. А в «Укрконцерті», де працювала, отримувала найвищу ставку — 13 руб. 50 коп. за концерт. Перший чоловік Відаш, заслужений артист України Олег Борисюк, ревнував її до сцени, у другому шлюбі щасливою вона теж не була. Особисте життя співачки, схоже, налагодилося лише кілька років тому. Недавно їй присвоєно і звання заслуженої артистки України…
Найбільшою помилкою у житті Відаш вважає те, що свого часу не послухала знаменитого Леоніда Утьосова: «Жити можна де завгодно, а працювати треба у Москві».
Але в далекій молодості вона була безпосереднім учасником тих творчих починань. Сьогодні Лідія Відаш згадує:
«Познайомилися ми з Володею в Чернівецькому музичному училищі. З ним узагалі легко було познайомитися і подружитися. З такою же легкістю створювалися його колективи, народжувалися добутки. Майже всі нові пісні він випробував на мені. По п’ятницях, одягнувши рюкзаки, ми ішли в гори. Боже мій, як Володя любив Карпати! До речі, там у горах, під гітару він заспівав уперше пісню «Я піду в далекі гори». Його пісні зробили справжній «переворот» в українській естраді. Коли ми приїхали до Києва, нас на радіо ніхто і слухати не хотів. «Хто такі? З якихось Чернівців, два пацани». Точніше, один «пацан» і одна «пацанка». Але стримати Володю було вже важко, його переповняла енергія. Дуже багато виконавців його пісень ставали відомими і популярними завдяки його таланту. У 1974 році в Москві на Всесоюзному конкурсі артистів естради я теж змогла перемогти саме завдяки пісням Івасюка.
Але коли Івасюка вже не стало, у Києві проходив з’їзд союзу композиторів України. І по-моєму, Леся Дичко (зараз точно не пам’ятаю) вийшла на сцену і сказала: «Як шкода, що так рано з життя пішов Володимир Івасюк, наша зіронька, наша надія». А композитор Майборода у весь голос крикнув: «Яка це зіронька — це наша ганьба!» Багато Володі просто заздрили».
