Спогади

Ольга Василівна Рутковська

Журналістка Ольга Рутковська в роки знайомства з Володимиром Івасюком була заступником директора Республіканського будинку народної творчості. Як і Володимир, вона також була членом журі на конкурсі молодих виконавців у Хмельницьку. В своїх спогадах Ольга пише про ті дні, які стали останніми днями життя Володі.

Високе світло таланту

Вперше я побачила Володю у Хмельницькому на фестивалі комсомольської пісні 20 квітня 1979 року, в п’ятницю. В кабінеті директора обласного театру зібралися члени жюрі. Серед них був не знайомий мені товариш. Лише пізніше, коли в залі всіх представили, я дізналася, що це був Володя.

Конкурс проходив протягом трьох днів — з ранку до вечора. Під час перерви разом ходили обідати. Володя був з нами. Після прослуховування проходили концерти в місті й районах області, тому всі учасники, організатори, гості були зайняті. Увечері втомлені поверталися до готелю. Майже всіх членів жюрі розмістили на одному поверсі. Я запросила кількох друзів зайти до мене випити чаю. Принесла самовар, заварила кави. Десь поряд жив і Володя. Вирішили його також покликати. Він був трохи здивований запрошенням, але прийшов одразу. Пізніше згадував: «Як ви насмішили мене, сказавши, що термінове засідання жюрі. Я й справді повірив. Навіть шнурки попрасував».

Точилася жвава розмова. Згадували минулі фестивалі, які разом проводили, смішні випадки. Володя слухав уважно, інколи вставляв одне-два слова. На запитання відповідав коротко і влучно. Сказав, що він за фахом терапевт, що закінчує писати квартет для мідних духових інструментів, приїдьте до Львова послухати його виконання. Казав, коли прибуде до Києва, обов’язково завітає в ЦБНТ. З особливою теплотою згадував дівчат з Шепетівки (там відбувалося відкриття фестивалю, на яке я запізнилась, на жаль), які його поїли кип’яченим молоком, коли він нездужав.

21 квітня, в суботу, Володя на сніданок не прийшов. Не було його Й пізніше, перед початком конкурсів у театрі. Але прослуховування затримувалося. Вирішували, хто коли має від’їжджати. Я поїхала до готелю за паспортом і грошима. Виходячи з машини, побачила Володю, який вибіг на вулицю. Йшов дощ, а він був без шапки. Я попросила зачекати в машині. Володя вибачився, що заспав. (Пізніше я бачила, як чергова будила його вранці по телефону). У театрі Володя сказав, що йому необхідно у вівторок вранці бути вдома, і попросив замовити квиток на нічний поїзд 24 квітня. Після концертів, вирішили провідати Володю. Трохи поговорили. Дивилися гумористичний польський журнал. Володя читав жартівливі підписи під малюнками. Але всі потомилися. Далася взнаки напружена робота вдень, надто голосне звучання ансамблів. Тому скоро розійшлися.

Вранці, 22 квітня, ми покладали квіти до пам’ятника В. Леніну. Члени жюрі разом з представниками керівних партійних, радянських, комсомольських органів, учасники фестивалю пройшли центральною площею міста. Стояла чудова сонячна погода. Настрій у всіх був прекрасний. У другій половині дня підбивали підсумки конкурсів, обговорювали виступи. Коли були незлагоди між членами жюрі в оцінках, голова кілька разів звертався до Володі з проханням висловити остаточну думку.

У перервах (як і в попередні дні) жваво обмінювалися враженнями. Володя весь час був в оточенні людей, до нього підходили керівники, учасники колективів, журналісти брали інтерв’ю.

Надвечір Володя дивився телепередачу з Москви, в якій мала звучати його нова пісня. Потім прийшов вечеряти. Трохи посидів, але скоро пішов. Був якийсь сумний і чимось занепокоєний. В готелі я подзвонила йому — запитала, чи можна увійти. Відповів, що можна, але лише на п’ять хвилин. Я намагалася з’ясувати, що його бентежить. Сказав, що втомився й дуже хоче спати. Попередив, що наступного дня хоче відпочити і попрацювати над рукописами. Прошу показати твори. Вийняв з портфеля стоси нот, дав мені подивитися партитуру улюбленого квартету.

У понеділок, 23 квітня, проходила репетиція заключного концерту, а я оформляла протоколи. Протягом дня кілька разів дзвонила Володі, питала, як він себе почуває. Відповідав, що усе гаразд. О 19:00 мали бути в театрі, і я квапилась переодягтися. Забігла до Володі, попросила його швидко зібратися. Машиною поїхали до театру.

Спочатку відбувалось урочисте закриття, вручення нагород переможцям фестивалю, потім — концерт. Я сиділа недалеко від Володі. Він уважно слухав кожний номер. Чудово прозвучала його пісня «Тільки раз цвіте любов» у виконанні солістки ансамблю «Арніка» В. Комлик (під фонограму). Я привітала Володю з успіхом, але побачила, що він якийсь напружений, зі стисненими долонями.

Після концерту членам жюрі запропонували почекати у вестибюлі. Володя пішов разом з усіма. Я побігла за сцену попрощатись із знайомими. Коли повернулася, то вже всі розійшлися, залишився тільки Володя. Ледве вибралися через масу людей, яка ринула потоком у театр на другий концерт. Наші товариші вже поїхали вечеряти, і ми теж сіли в машину. Чомусь довго не було водія. Підійшли організатори фестивалю й домовилися, що зайдуть за Володею в готель і відвезуть на вокзал. Володя попрощався із знайомими киянами й сказав, що обов’язково приїде до Києва на фестиваль «Молоді голоси» в червні.

Нарешті прийшов водій. Та Володя чомусь передумав їхати. Він сказав: «Якщо ви дуже хочете, я поїду, але мені б цього не хотілося. Краще піду й попрощаюсь із Зінкевичем». І вийшов з машини. Це було так несподівано, що я навіть розгубилася. Але подумала, що до поїзда залишилося небагато часу, і стала прощатися.

— Знайте, що у вас у Києві є вірні друзі, — сказала я.

— Так, я вірю в це, — відповів Володя, поцілував мені руки і зник у натовпі…

Вранці чергова сказала, що він десь о другій ночі сам пішов з готелю. Поїзд від’їздив о третій.

Яким мені тоді запам’ятався Володя? Він був у темно-блакитному костюмі, чорному гольфі, коричневих туфлях, чорно-сірому картатому пальті, червоному з чорним мохеровому шарфі. Я його бачила вперше, тому й звернула увагу на те, що він стриманий, мовчазний, серйозний. Багато палив. Тримався з гідністю і водночас був уважний до всіх.

Володя працював активно, нотував кожний виступ виконавців, щодня переглядав свіжі газети, в яких повідомлялося про хід фестивалю. Просив принести номери, які бачив в інших, і все акуратно складав у папку. Помітивши, як він уважно слухає, я навіть попросила сказати, скільки всього виступило ансамблів і солістів, на що він дав точну відповідь. Взагалі його коментарі були короткі, але надзвичайно точні й високопрофесійні.

Спілкування з Володею не могло залишити байдужим. У мене було таке враження, ніби він (що властиво талановитим людям) випромінює світло, у сфері впливу якого перебуваєш довгий час…