Спогади
Василь Мартинов
Познайомився львівський поет Василь Мартинов з Володимиром Івасюком за лаштунками Львівського цирку у 1977 році. А посприяв цьому відомий поет Ростислав Братунь. Того дня творча молодь Львова, а серед ровесників був і Володимир Івасюк, давала концерт, щоб зібрані від цього кошти переказати у фонд миру. Під час антракту Володя (саме так потім Василь називав його за правом старшого) підійшов і потиснув руку, а при цьому сказав:
— Я уже знайомий з вами заочно, бо мені і моєму батькові — письменникові Михайлові Григоровичу показувала вашу збірку «Сонцелюби» Ірина Вільде, з котрою ми дружимо. Я звернув увагу на вірш «Поговоріть з людиною», присвячений письменниці і пообіцяв Дарині Дмитрівні написати романс на цей текст. Коли він буде готовий, зустрінемось усі разом у мене на квартирі і послухаємо його. Хочу, щоб романс був дарунком не лише для Ірини Вільде, а й для вас.
Їм випало спілкуватись упродовж двох років. Під час розмов Василь ніколи не нагадував Володі, коли ж, нарешті, почує його твір. Та одного разу Івасюк сам повідомив, що незабаром можна зустрітися, щоб послухати романс. Отого незабаром не було — композитор загинув. Після його похорону Василь, не приховуючи сліз, слухав у себе вдома платівку його пісень у виконанні Софії Ротару, яку Володя подарував разом зі своїм пісенником. Особливого болю завдавала пісня зі словами: «Скажу тобі, поле, скажу вам і ліс, і роса, — зробив ще не все я, не все ще сказав…» Так, композитор сказав не все. Не встиг. Знайдений у лісі його портфель виявився порожнім. Серед зниклих чернеток був і романс для Ірини Вільде.
Тоді Василь вирішив сам написати пісню, присвячену пам’яті Володимира. У 2001 році побачила світ збірка поезій Василя Мартинова «Чебрецевий легіт». Є у цій книжці вірш «Пісня про Володимира Івасюка». Коли ця збірка потрапила до рук композитора Валерія Квасневського, народилася і музика.
