Естрадні пісні
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.
Літо пізніх жоржин
Одним із шедеврів, створених Володимиром Івасюком, є «Літо пізніх жоржин». Історія цієї пісні непроста. У травні 1974-го Ростислав Братунь із Ялти, надіслав йому у листі вірш «Жоржинне літо» й дописав, що хотів би, щоб Івасюк зробив шлягер для Дмитра Гнатюка. 18 серпня Володимир отримує від Братуня довершений текст «Жоржинного літа». Поет просив, щоб музика була написана, поки ще цвітуть жоржини. Мабуть, ці квіти багато важили для нього. Однак вірш пролежав у композитора кілька років.
Вперше «Літо пізніх жоржин» виконав Ігор
Кушплер — перший виконавець багатьох пісень Івасюка. Прем’єра відбулась
на зльоті молодих композиторів у Києві в жовтні 1978 року. Співак, згадуючи цей
концерт, писав: «Пісня — немов маленька драма».
Пізніше її виконав Василь Зінкевич. Михайло
Івасюк, коли почув це виконання, написав синові: «Виспівався,
лайдака! У його виконанні «Літо пізніх жоржин» — шедевр».
Ця пісня є етапною у творчості композитора, вона виявляє нахил до філософського заглиблення, до універсалізації й узагальнення і відображення цього сучасними музичними засобами. Нею Івасюк обігнав свій час на кілька десятиліть.
Літо пізніх жоржин
вірш: Ростислав Братунь
музика: Володимир Івасюк
1978
Осіння грозо остання,
Спали ті забуті стерні,
Як спогад, що не поверне,
Як спогад про кохання.
Приспів:
Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти,
В осінньому літі, жоржинному літі,
Спогад, грозо, спали!
Незваною жінка з дзвінкими очима
Приходить з далекого літа.
Земна і жагуча, та тільки незрима,
Як тайна, від мене закрита.
Приходить до мене з глибокого серпня
В печальній і тихій задумі.
Чекання холодними росами терпне
В жоржиновому пізньому сумі.
Бентежно і гостро вриваються в спогад
Цілунків її блискавиці.
Чекання не гасне під небом тривоги,
Не гасне, як спалах зірниці.
Приспів:
Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти,
В осінньому літі, в жоржинному літі —
Спогад, грозо, спали!
Спали! Спали!
