Сторінки пам’яті Володимира Івасюка

О незване моє кохання,
Ти, можливо, — лиш юності спалах.
Бо приходиш крізь довге чекання,
Коли зовсім тебе не чекала…

Ні, не треба, не треба, не треба!
Обійди, я молю, стороною,
Як гроза віддаляється з неба,
Грім лишивши бриніти струною.

О незване моє кохання,
Ти неждане і ждане тривожно.
На світанок гірке сподівання,
Як чекати вже більше не можна.

Ні, не треба, не треба, не треба!
Усміхнись і сховайся за обрій,
Так як сонце втікає із неба
У осінній негоді недобрій.

О незване моє кохання,
Залишися довіку у мріях,
Бо задовго тривало чекання,
Щоб ти щастя принесло — не вірю!

Ні, не треба, не треба, не треба!
Недоспівана буде хай пісня —
І живе не відкрита для тебе
Одинока любов моя пізня!