Естрадні пісні
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.
Знамено полку
Якось тодішній режисер Львівського театру ім. М. Заньковецької Сергій Данченко придумав створити виставу за романом Олеся Гончара «Прапороносці». Йому потрібен був композитор. Він попросив Романа Кудлика запросити Володимира Івасюка. Володя був трохи збентежений, але погодився. Вистава ще тільки готувалася, а пісню з неї про полкове знамено за поезією воєнних літ Олеся Гончара уже наспівували всі актори, зайняті і не зайняті у виставі. І то не на репетиціях, а так, для себе. Від актора Юрка Брилинського її почули за межами театру — письменники та художники, пісня була якась сонячночиста, неповторна своєю урочистістю та ліризмом, одразу запам’ятовувалася. Всі з нетерпінням чекали вистави.
Поет Р. Лубківський у рецензії «Прапороносці перемоги», вміщеній у газеті «Літературна
Україна» від 18 квітня 1975 року, писав: “Глибоко оригінальну, хвилюючу музику до вистави
створив молодий талановитий композитор Володимир Івасюк. Здобутком його є також пісня, написана на
текст вірша О. Гончара «Знамено полку». Промовиста доля цього твору, з якого, власне, й
почалася переможна хода «Прапороносців»”
.
А Богдан Ступка (сьогодні — народний артист України) аж заплакав і зізнався, що «Знамено полку» близька по духу до пісень січових стрільців, про які тоді ще мало хто знав, адже радянської владою на них було накладено заборону.
Знамено полку
вірш: Олесь Гончар
музика: Володимир Івасюк
1974
Завтра їду на Вкраїну,
Яку покинув так давно.
Цілую, ставши на коліна,
Своє полкове знамено.
Усе, що разом пережито,
В походах вистраждано, — все,
Я знаю, інший гордовито
Прапороносець понесе.
Я знаю, інший гордовито
Прапороносець понесе.
Звитягу нашу, наші болі,
Загиблих друзів імена
Читаю на шовковім полі
Свого ясного знамена.
Дивлюсь на нього я востаннє
У нез’ясованій журбі.
Всю кров мою, усі скитання
Воно зібрало у собі.
Всю кров мою, усі скитання
Воно зібрало у собі.
